ВИСТАВКА "УКРАЇНСЬКА ДРУГА СВІТОВА"

   Друга світова війна – найбільший збройний конфлікт в історії людства. В ньому протистояли два військово-політичні блоки – держави Осі та Об’єднані Нації (Союзники). Бойовими діями були охоплені Європа і Східна Азія, Африка і Близький Схід, Атлантика і Тихий океан. Україна була одним із театрів, де відбувалися найзапекліші бойові дії Другої світової. Війна прийшла на територію України у перший свій день – 1 вересня 1939 року. До останнього дня війни, 2 вересня 1945 року, українці воювали на різних фронтах глобального конфлікту, часто – один проти одного. 

   Українським інститутом національної пам’яті підготовлено виставку "Українська Друга світова". З електронним варіантом цієї виставки можна ознайомитися за посиланням: http://www.ww2.memory.gov.ua/vystavka/ Банерний варіант виставки розміщено на базі Краматорської української гімназії за адресою: вул. Архангельська, 11, міста Краматорськ. З метою належного відзначення мужності та героїзму переможців нацизму у Другій світовій війні, виховання у дітей та учнівської молоді почуття патріотизму, національної гідності, готовності до захисту своєї держави, шанобливого ставлення до старшого покоління пропонуємо педагогічним працівникам загальноосвітніх навчальних закладів Донецької області застосувати під час підготовки та проведення заходів меморіального та просвітницького характеру матеріали виставки "Друга світова війна", розміщені на цьому блозі у скороченому текстовому варіанті (за умови неможливості очно або в онлайн-режимі ознайомити учнів з матеріалами виставки).
   Відео екскурсії, яку проводить учитель історії Краматорської української гімназії Савчук О.А., можна знайти за посиланнями:

1) https://youtu.be/q0cdDc4A7IM (події 1939 р.);
2) https://youtu.be/22XorlZTXuY (події 1941 – початку 1942 рр.);
3) https://youtu.be/lVwavOIcmUM (нацистський окупаційний режим);
4) https://youtu.be/6fMJFe8U-hQ (Голокост);
5) https://youtu.be/Xb70rUuyI_g (українці - Праведники народів світу);
6) https://youtu.be/FgjlKOgnkZw ; https://youtu.be/4A2SHjBRl-A  (події 1944 р.)
7)https://youtu.be/3PcSfWJliCo (людські та матеріальні втрати України).

ПОЧАТОК ВІЙНИ

   Фрагмент відео екскурсії, яку проводить учитель історії Краматорської української гімназії О.А. Савчук, дивись за посиланням: https://youtu.be/q0cdDc4A7IM

   Пакт Молотова - Ріббентропа

У квітні - серпні 1939 року в Москві тривали переговори між СРСР, Францією та Великою Британією щодо угоди про взаємодопомогу на випадок агресії з боку гітлерівської Німеччини. Радянське керівництво висунуло партнерам категоричну умову, щоб Червоній армії дозволили зайняти польські території (Галичину та Віленську область) для зручності оборони. Оскільки ця вимога не була прийнята, Москва припинила переговори з Парижем і Лондоном. 23 серпня 1939 року СРСР підписав Договір про ненапад з Німеччиною, що увійшов в історію як пакт Молотова-Ріббентропа. Секретний додатковий протокол угоди визначав межі сфер інтересів двох держав у Східній Європі. Він зокрема передбачав розподіл Польщі по річках Сян, Вісла й Нарва. Підписання пакту дозволило Гітлеру розв'язати війну проти Польщі. У передчутті німецької агресії вже з кінця серпня у Польщі розпочалася мобілізація. До Війська Польського мобілізують до 120 тис. українців. Це були переважно рядові, родом із Західної України.

   Вереснева кампанія

Гітлер напав на Польщу 1 вересня 1939 року. У відповідь на агресію Велика Британія та Франція оголосили Німеччині війну. Сталін утримався від негайної військової підтримки загарбників. Однак з перших днів війни радіостанція в Мінську виконувала роль радіомаяка для наведення бомбардувальників Люфтваффе. Вже в перші дні вересня Львів та інші західноукраїнські міста, що входили до складу Польщі, зазнали бомбардувань.

   "Визвольний похід"

11 вересня 1939 року радянське командування створило Український та Білоруський фронти.  Український фронт на чолі з командармом 1 рангу Семеном Тимошенком комплектувався переважно з радянських українців. Гітлер заохочував Сталіна до негайного нападу на Польщу, зокрема погрожуючи, що інакше буде проголошено "західноукраїнську державу". 17 вересня 1939 року Червона армія перетнула польський кордон з метою "взяти під свій захист життя і майно жителів Західної України й Західної Білоруссії". Ні Польща, ні її західні союзники не оголосили війни Радянському Союзу. На той час Польща продовжувала чинити опір Вермахту, передові частини якого дійшли до Бреста та Львова. Тривала оборону Варшава. Західна Україна й Білорусь були тиловими районами польської оборони. Отримавши повідомлення про радянський напад, керівництво Польщі евакуювалося в Румунію. Польські прикордонники та військові де-не-де вступали в бої з Червоною армією, але більшість підрозділів уникали зіткнень.

ГАРЯЧЕ ЛІТО

"БАРБАРОССА" ТА КАТАСТРОФА ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ

   Фрагмент відео екскурсії, яку проводить учитель історії Краматорської української гімназії О.А. Савчук, дивись: https://youtu.be/22XorlZTXuY

   Блицкриг

На світанку 22 червня 1941 року німецькі війська перетнули кордон СРСР. Червона армія набагато перевищувала Вермахт за кількістю особливого складу та техніки, але її керованість була значно нижчою. У ході прикордонних боїв у районі Дубна, Луцька та Бродів радянські механізовані корпуси були розбиті. Червона армія почала відступ до Дніпра.

  Військова катастрофа

Подальші бойові дії на території України у 1941 році перетворилися для радянських військ на катастрофу. У серпні - жовтні 1941 року Червона армія в Україні була фактично знищена. Кількість загиблих радянських бійців досі точно невідома. У величезні оточення ("котли") неподалік Умані, Києва, Мелітополя потрапили близько 1 млн. червоноармійців. Після боїв на Кримському півострові радянські війська відійшли до Севастополя. У серпні 1941 року Гітлер відхилив пропозицію командування сконцентрувати сили у напрямку Москви. Його директива передбачала розворот і наступ німецьких військ на південь. Київ опинився у "лещатах". Незабаром німці зімкнули кільце оточення. 19 вересня 1941 року Червона армія залишила столицю України. Оборона Києва тривала 72 дні - довше, ніж опір цілої Польщі у вересні 1939 року. Наприкінці вересня оточені радянські війська були розгромлені. За німецькими даними 665 тис. військових Червоної армії потрапили у полон. На початку 1942 року радянське командування повело на українській території декілька наступальних операцій, які не виправдали сподівань. У травні - липні 1942 року німці поновили наступ. Вермахт розбив радянські війська під Керчю, Харковом та Севастополем. Тільки полоненими Червона армія втратила близько 500 тис. військових. Вся Україна була окупована 22 липня 1942 року.

ЖИТТЯ "ПІД НІМЦЯМИ"

ОКУПАЦІЯ

   Фрагмент відео екскурсії, яку проводить О.А. Савчук, учитель Краматорської української гімназії, дивись за посиланням: https://youtu.be/lVwavOIcmUM.

   Життя в окупації

Історія України у Другій світовій війні - це історія окупації. Переважна більшість населення України, понад 30 млн., спробувала смак життя "під німцем". Наприкінці восени 1941 року розгорнуто цивільні органи окупаційної влади. Культурна та релігійна активність українців на початку нацистської окупації була пов'язана з діяльністю членів похідних груп ОУН. Найраніше вони потрапили до Житомира та Вінниці, де включилися в роботу адміністративних і культурних установ. Але після закріплення німецької влади розвиток українського національного життя було придушено. Початок 1942 року пройшов під знаком арештів і розстрілів інтелігенції.

   Розділена Україна

У 1941 році нацисти разом із союзниками розчленували українські землі на декілька адміністративно-територіальних утворень:

-Трансністрія, що стала частиною Румунії (центр - Одеса, губернатор - Георге Алексіяну).

-Дистрикт "Галичина" в складі польського Генерал-губернаторства (центр - Львів, губернатор - Отто Вехтер).

-Райхскомісаріат "Україна" (центр - Рівне, райхскомісар - Еріх Кох).

-Зона військової адміністрації (Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська (нині - Донецька), Ворошиловградська (нині - Луганська) області). У цих районах вищим територіальним органом влади оголошено Вермахт.

-Кримський півострів номінально перебував під цивільним управлінням як складова частина Райхскомісаріату, але фактично під військовим як ближній тил Вермахту в 1941-1942 та 1944 рр.

-Закарпаття ще з березня 1939 року входило до складу Угорщини під назвою "Підкарпатська територія" з центром у м.Ужгород.

   Терор та голод

Для ліквідації євреїв, циган та комуністів нацисти створили спеціальні підрозділи із членів СС та гестапо - айнзацгрупи. Українці не підлягали негайному винищенню, але політика расової сегрегації та геноциду також зачепила їх. З'явилися крамниці, ресторани "лише для німців", у містах відводили для них цілі житлові масиви. Киянам заборонили селитися на Печерську та деяких інших районах міста... Гітлер прагнув зменшити кількість споживачів сільськогосподарської продукції. Тож у листопаді 1941 року на таємній нараді у Східній Пруссії він прийняв рішення про організацію штучного голоду в Україні. Внаслідок цього населення міст скоротилося на 53 %. Федір Пігідо-Правобережний згадував: "Зима прийшла сувора, холодна. В містах хліба не було. Приділ хліба лише в Києві - сто грамів на день якоїсь суміші просяного борошна з лушпинами - не давав можливості підтримувати життя. М'яса і товщу, звичайно, населення не одержувало; купувати ж на чорному ринку мали можливість лише спекулянти. Починалось так зване "мішочництво", починалось масове вимирання інтелігенції". 

ГОЛОКОСТ

БАБИН ЯР ТА "ОСТАТОЧНЕ РОЗВ'ЯЗАННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО ПИТАННЯ"

   Фрагмент відео екскурсії, яку проводить учитель Краматорської української гімназії О.А. Савчук, дивись за посиланням: https://youtu.be/6fMJFe8U-hQ

   Голокост («Катастрофа», «Шоа») - переслідування та масове знищення осіб єврейської та ромської національності на території Німеччини, її союзників та окупованих ними землях під час Другої світової війни (у широкому розумінні - протягом 1933 - 1945 рр.). За загальними оцінками внаслідок  геноциду єврейського народу за часи Другої світової війни загинуло до 6 мільйонів осіб. 

   Наймасштабнішою акцією в історії Голокосту стали масові вбивства євреїв у Бабиному Яру Києва. Тільки за два дні – 29-30 вересня 1941 року нацистами було знищено біля 34 тисяч осіб. 
   Для того, щоб зібрати до місця страти цивільних мешканців Києва єврейської національності, нацистські окупанти намагалися дезінформувати їх. 27 вересня 1941 року у типографії «Східного фронту» були надруковані оголошення з наказом євреям Києва зібратися у південно-західній частині міста, біля єврейського кладовища. Пропонувалося взяти з собою документи, гроші, цінні речі. 28 вересня 1941 року ці оголошення були розклеєні. Водночас розповсюджувалися чутки про нібито переселення євреїв до Німеччини. 29 вересня 1941 року більшість євреїв Києва зібралася, щоб зайняти місця в поїзді для переселенців, якого насправді не існувало.

Тих, хто зібрався біля воріт єврейського кладовища, німці відправляли  до сусіднього військового кладовища, де у них відбирали документи, гроші та інші цінні речі. Далі групами до 10 осіб німецькі поліцейські гнали жертв до південно-східного обриву Бабиного Яру. Тут їх примушували роздягатися. Люди мали лягти на землю обличчям донизу та чекати вистрілів у спину. У перший день «акції», 29 вересня 1941 року, нацистами було вбито 22 тисяч осіб, у другий день – біля 12 тисяч осіб.

Нацисти намагалися сховати від світового суспільства свої злочини. Спочатку, 30 вересня 1941 року, вони організували вибухи обривів Бабиного Яру. Потім біля 100 радянських військовополонених отримали наказ зарівняти землю. Тому сьогодні важко встановити точну кількість загиблих, їхні імена та прізвища. Т. Снайдер, професор Йельського університету (США), наводить цифру – 33 761 євреїв, розстріляних у Бабиному Яру. Ізраїльській дослідник історії Голокості І. Арад стверджує, що у Києві було знищено 60-70 тисяч євреїв. За статистичними даними, наведеними українським істориком О. Бойком, жертвами масових розстрілів у Києві в 1941-1943 рр. стали 195 тисяч осіб, серед яких біля 30 тисяч були єврейської національності.

У листопаді 1941 року нацистська тактика «вирішення єврейського питання» зазнала корінних змін. Масове знищення мирного населення шляхом розстрілів шкідливо впливало на дух німецьких солдат. Крім того, нацистам стало ясно, що «блискавична війна» не вдалася; військові дії проти Радянського Союзу затягуються. Німецький рейх став відчувати брак робочої сили для військової промисловості та сільського господарства. Зважаючи на це, у листопаді-грудні 1941 року було вирішено поставити знищення євреїв на промислову основу.

20 січня 1942 року в берлінському передмісті Ванзеє відбулася нарада, яка зіграла вирішальну роль у нацистській політиці по відношенню до євреїв. На нараді під головуванням Р. Гейдріха говорилося про 11 мільйонів євреїв, які включені до нацистської програми «остаточного вирішення єврейського питання». Програма передбачала: а) транспортування всіх європейських євреїв на схід; б) зменшення чисельності євреїв шляхом примусової праці з недостатнім харчуванням; в) відповідне поводження з рештою євреїв (вбивство).

Наказ про депортацію частіш за все передавався юденратам (єврейським радам) несподівано, під час єврейських свят, коли слабшала настороженість. Євреям наказували зібратися в певному місці, поруч із залізничною станцією, маючи мінімум речей. Кожному, хто не з'являвся до місця збору, загрожував розстріл. На залізничній станції людей заштовхували в вантажні вагони та замикали. Під час довгої подорожі через скупченість, відсутність повітря, води та їжі багато вмирали, не доїхавши до пункту призначення. Потрапивши до робочих таборів, євреї перетворювалися на безоплатну робочу силу, яка працювала на військову машину нацистської Німеччини. Усі сили в'язнів таборів були спрямовані на те, щоб чітко виконати правила, встановлені охороною табору: рання побудка, прибирання місця на нарах, перекличка, марш до місця роботи, виснажлива праця, отримання мізерного щоденного пайка, який складався з водянистого овочевого супу і півбуханки хліба. .Невід'ємною частиною розпорядку дня в'язнів був «апель» - перекличка вранці після побудки або ввечері після повернення з роботи. Вони мали стояти на вулиці по стійці «струнко», не рухаючись, іноді протягом декількох годин у холод, дощ, сніг чи спеку. Внаслідок безперервних знущань, голоду та відсутності медикаментів понад півмільйона євреїв померло в робочих таборах.

Крім робочих таборів (Бухенвальд та ін.), нацисти створювали табори знищення. Влітку 1941 року коменданту концентраційного табору Аушвіц було наказано випробувати нові методи масового знищення в’язнів таборів. Він зупинився на ідеї використання газових камер. Перше випробування провели у вересні 1941 року. Жертвами стали радянські військовополонені. Вони померли від «Циклону-Б» (пари синильної кислоти). Концентраційній табір Аушвіц став одним з найбільших  таборів знищення, що були створені на польській землі. З березня 1942 по листопад 1944 рр. тут працювали чотири газові камери. У таборі знищення Аушвіц-Біркенау було вбито 1 100 000 євреїв, 70000 поляків, 25 000 циган, біля 15 000 радянських військовополонених. Табір Хелмно діяв на території Польщі з 8 грудня 1941 р. по січень 1945 р. До цього табору відправляли євреїв Лодзинського гетто. Їх вбивали в фургонах - «душогубках».  В інших  таборах смерті (Хелмно, Белжець, Собібор, Треблінка, Майданек) з метою знищення в’язнів використовувався чадний газ (окис вуглецю). З великих дизельних двигунів він подавався до герметично закритих камер. Потім тіла померлих кидали у величезні ями і спалювали. Тільки у Белжеці, Собіборі й Треблінці було вбито 1 700 000 євреїв, в основному, з Польщі.

  Упродовж Другої світової війни в країнах Європи було знищено 6 млн. осіб єврейської національності

УКРАЇНЦІ - ПРАВЕДНИКИ СВІТУ

ХТО РЯТУЄ ОДНЕ ЖИТТЯ - РЯТУЄ ЦІЛИЙ СВІТ

   Фрагмент відео екскурсії, яку проводить учитель Краматорської української гімназії О.А. Савчук, дивись: https://youtu.be/Xb70rUuyI_g
   
   1963 року Меморіальний комплекс Катастрофи і героїзму єврейського народу Яд Вашем затвердив критерії для отримання почесного звання "Праведник народів світу". Праведниками визнаються неєвреї, які ризикували життям, рятуючи євреїв під час Голокосту.  Україна - четверта країна у світі за кількістю Праведників після Польщі, Франції та Нідерландів. 2 515 українців є Праведниками народів світу. На стенді "Українці - Праведники світу" розміщено фотографії та біографічні довідки про відомих історичних осіб Андрія та Кліментія Шептицьких.

   Ось історії життя пересічних українців - Праведників:

   Олена Вітер, відома під іменем ігумені Йосифі

Настоятелька греко-католицького монастиря, який належав до ордену студитів. Активна учасниця українського громадського життя, ОУН. У львівському сиротинці, яким вона опікувалася під час війни, ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей. Серед них були Лілі Польман, Натан Левін та ін. Почесне звання "Праведник народів світу" Яд Вашем присвоїв Олені Вітер 11 лютого 1976 року - першій серед українців.

   Олексій Глаголєв та його сім'я

Настоятель Покровської церкви у Києві на Подолі. Під час нацистської окупації отець Олексій та його дружина Тетяна допомагали Ізабеллі Міркіній та її донці Ірині переховуватися від нацистів, надавши притулок у церковному приміщенні. Дмитру Пасічному з дружиною та її матір'ю священник оформив церковні метричні записи на старих бланках, поселив їх також у церковній будівлі на території Покровської церкви. 12 вересня 1991 року Яд Вашем присвоїв Олексію, Тетяні, а також їхній донці Магдалині (Марії) почесне звання "Праведник народів світу".

ВИГНАННЯ НАЦИСТІВ

ЧОТИРИ УКРАЇНСЬКІ ФРОНТИ

   Фрагмент відео екскурсії, яку проводить учитель історії Краматорської української гімназії О.А. Савчук, дивись за посиланням: https://youtu.be/FgjlKOgnkZw;

 https://youtu.be/4A2SHjBRl-A

   Лівобережжя

   Вигнання нацистських окупантів з України почалося взимку 1942/1943 рр. 
 18 грудня 1942 року Червона армія увійшла в перше українське село Півнівка на Луганщині. У січні-березні 1943 року радянські війська майже прорвалися до Дніпра, але розвинути свій успіх не змогли - Вермахт перейшов у контрнаступ і відкинув ворога на схід. Влітку червоноармійці відновили наступ: впродовж липня - вересня 1943 року витіснили частину Вермахту з Лівобережної України за Дніпро.

   Чорна піхота

Наступ вимагав людських ресурсів, тож радянське командування створює польові військкомати і розпочинає тотальну мобілізацію українців. Більшість призваних становили хлопці, які за часи окупації підросли до призовного віку, а також старі та солдати, що опинилися у 1941 році в німецькому полоні і повернулися додому. Новобранців без належної військової підготовки використовували як "гарматне м'ясо", адже комуністичний режим усіх, хто опинився на окупованій нацистами території, розцінював як зрадників. У бій їх часто слали навіть без зброї (1 гвинтівка на 5-10 осіб), у цивільному одязі. Так ті отримали характерні назви: "піджачники", "чорножупанники", "чорнобушлатники", але переважно "чорносвитники" і, нарешті, "чорна піхота". Станом на 10 жовтня 1943 року у Чернігівській, Київській та Полтавській областях мобілізували 9 тисяч 16-17-річних призовників. Ці юнаки гинули першими.

  Битва за Дніпро

Одна із найкривавіших битв Другої світової війни розгорнулася на фронті протяжністю 750 км і тривала впродовж вересня - грудня 1943 року. Втрати радянських військ обчислюються сотнями тисяч вбитих і поранених.  20 жовтня 1943 року на основі військових з'єднань Червоної армії, які вели бойові дії на території України, сформували чотири Українські фронти. Надалі їх комплектували передусім українцями, яких мобілізували під час просування Червоної армії на захід. З лютого 1943 року до жовтня 1944 року лави Червоної армії поповнили майже 3,7 млн. бійців з України. Сталін наказав будь-якою ціною взяти Київ до 7 листопада - річниці Жовтневого перевороту, і радянське командування кидало в бій усі наявні сили, не рахуючись із втратами. Київ звільнили 6 листопада 1943 року ціною щонайменше 380 тисяч солдатських життів. Серед них - приблизно 350-370 тисяч насильно мобілізованих "чорносвітників".

   Правобережжя

1943 рік Червона армія почала серією з дев'яти послідовних наступальних операцій на Правобережній Україні та у Криму. Вермахт зазнав нищівних поразок і відступив по всій лінії фронту. Особливо запеклі бої розгорнулися в районі Корсуня, Ковеля, Тернополя, Кам'янець-Подільського, Севастополя. У травні 1944 року німецькі війська були остаточно вибиті з Правобережної України та Криму. Чергову серію потужних ударів по позиціях Вермахту Червона армія завдала влітку - восени 1944 року. Трагічною сторінкою цих подій стали бої у так званому Бродівському котлі, де один проти одного билися українці дивізії "Галичина" та 1-го Українського фронту. Німці не змогли зупинити радянський наступ, і 28 жовтня 1944 року відійшли за межі України.

ЦІНА ВІЙНИ

ВНЕСОК ТА ВТРАТИ УКРАЇНИ

   Фрагмент відео екскурсії, яку проводить учитель історії Краматорської української гімназії О.А. Савчук, дивись за посиланням: https://youtu.be/3PcSfWJliCo 

   Українці в арміях Другої світової війни.

   На боці Об'єднаних Націй та у визвольному русі воювало біля 6 351 000 українців.

У тому числі:

- у Радянській армії - понад 6 000 000 осіб;

- в Українській повстанській армії - 100 000 осіб;

- у Війську Польському - до 120 000 осіб;

- у збройних силах США - до 80 000 осіб;

- в арміях Великої Британії та Канади - понад 45 000 осіб;

- в армії та підпіллі Франції - понад 6 000 осіб.

  Найбільш постраждалі внаслідок Другої світової війни країни:

1. Китай (15 млн. загиблих, або 3 % населення).

2. Росія (14 млн. загиблих, або 13 % населення).

3. Україна (19% населення. 8 млн. українців загинули внаслідок бойових дій, з яких 5,2 млн. - цивільного населення, 2,8 млн. - військовослужбовців і партизан. Оскільки історики вважають, що за часи Другої світової війни не народилося понад 2,4 млн. немовлят, загальні демографічні втрати досягають 10, 4 млн.)

4. Німеччина (7 млн. загиблих, або 8, 5 % населення).

5. Польща (6 млн. загиблих, або 17 % населення).

   Інші втрати України:

-Загальні матеріальні втрати - 285 млрд.краб., або 100 млрд.доларів (40 % загальносоюзних втрат).

-Зруйновано: 

5 600 мостів.

700 міст.

28 000 сіл та колгоспів.

 16 000 підприємств.

18 000 медичних закладів.

33 000 навчальних закладів.

320 000 господарств.

  П'ять синів та одна війна Парасковії Гавриш.

Парасковія Гавриш - жінка з давнього козацького роду, вдова, мати п'яти синів, яких чекала з війни довгих шість років. Старших Івана, Павла і Федора мобілізували в 1939 році. Першим не стало Івана - зник безвісти восени 1941 року при обороні Севастополя. 1943-го у "чорну піхоту" мобілізували двох молодших: Анатолій загинув майже відразу. Анастасій дійшов до Польщі і поліг біля Остроленська. Восени 1943 року Павло брав участь в одній з найбільших баталій війни - битві за Дніпро. Пройшов пекло і отримав Зірку Героя. Вижив і Федір, хоч мало не замерз у Фінляндії в 1940-му. Врешті він дійшов до Берліна і на стіні райхстагу написав: "Ми перемогли!"